Етапи знайомої хвороби

вересень.
холодом пробіжиться по мені твій пронизливий погляд. не хочу! «не хочу», — прокричу собі тихенько в голові. не хочу..., щоб ти думав про мене, згадував мої очі, вуста… та ти попри моє небажання, згадуватимеш мене і потроху ламатимеш своє життя. вітер дме мені в обличчя різким піском з доріг, затулюся руками. і в очах твоя постать. чому? чому ти не полишаєш мене ні на мить?
жовтень.
стомилась… бачити тебе скрізь: на вулицях маленького міста, в недорогих кафе за чашкою чаю, поїдаючи солодкий кекс, в магазинах, стоючи в чергах, уві сні — параноя. прокидаюся і кричу. на ранок майже нічого не пам«ятаю. вбиваю себе повільно. кожним вранішнім ковтком кави, кожною хвилиною нашої пісні, яка грає в програвачі. і молю бога, щоб з тобою все було добре. завжди.
листопад.
подейкують, в тебе є дівчина. напевно щасливий. моя молитва донеслася до небес і в тебе справді нарешті все добре. сьогодні зовсім не так, як завжди. так невимовно сіро за вікном і дощ… просуну тендітну руку крізь щелинку вікна і відчую дощовий холод. та біс з ним, вибіжу на вулицю без куртки і буду вдихати запах мокрого асфальту, піставляючи дощу втомлене лице. важко розплющити очі, та я намагатимусь і дивитимусь вгору, туди, де напевно збуваються мрії. і можливо навіть літають ангели. згодом хвора лежатиму в ліжку, а ти не прийдеш. не провідаєш. ти забудеш. в тебе є інша, яка так бажатиме тебе. а я… сама.
грудень.
зима видалась надто пронизливою. надто білою навіть. я не в змозі дивитися на світ широко розплющеними очима — сяйво від яскравого снігу б»є прямо в серце. цілий місяць про тебе не чула. що це зі мною? не так уявляла свою свободу — не в роздумах про тебе.
січень.
вчора ми зустрілись. ти взяв мене за руку і я відчула, як моє й без того розпашіле лице, набрало нового змісту. чи то злилась, чи то соромилась, чи то раділа. нарешті! я відчула твій дотик, ніжний дотик. і одна думка в голові: «не йди. не йди. не йди.». навкруги так по-зимовому, а ти, наче весна. привіт, весна. я так довго тебе чекала. мені так добре з тобою. а потім ти зник. тебе сховала темрява неосвітлених вулиць. тебе сховала я у своїй душі. ніхто не знайде. чуєш? ніхто.
лютий.
сьогодні день закоханих. і нехай...
березень.
ти все ще розумієш, що без мене не можеш. і жодна дівчина не доводить тобі протилежного. ти не відчуваєш солодкої насолоди, коли шепочеш їм на вушко неправдиві слова про своє так зване «кохання». ти в кожній бачиш мене. ти порівнюєш. ти сумуєш. ти й далі мріятимеш про мене, кусаючи губи, вночі, б«ючи стіни своєї кімнати і лякаючи матір безпідставними діями, вивільнюючи біль. і тоді я прийду. 
квітень.
цієї ніжної ночі ти був чутливим, як ніколи. і я сказала правду. сказала, що люблю. і ти сказав… ти відчуваєш мене зсередини. ти розумієш мене з півслова.
травень.
я тебе люблю.